"Не втрачай надію"

Щороку 3 грудня відзначається Міжнародний день інвалідів, людей з обмеженими можливостями, який започатковано Генеральною Асамблеєю ООН з 1992 року.

Так, не залишились осторонь відзначення цього Дня завідувач бібліотеки смт. Рокині Ніна, бібліотекар Рокинівського НВК Зіна Глушко та виконуюча обов’язки старости Яцушек Леся, які організували тематичний захід для учнів Рокинівського навчально-виховного комплексу під назвою «Не втрачай надію».

Метою відзначення Дня інвалідів було ознайомлення дітей з міжнародними стандартами прав людини, усвідомлення життєвих проблем людей, які потребують особливої уваги і милосердя, доброчинності, забезпечення потреби у спілкуванні з хворими ровесниками.

На зустрічі були присутні: подружжяМиколи та  Олени Стасюк, Михайлюк Людмила – вчитель навчально-ребілітаційного центру м. Рожище, директор фонду «Серце для України» Климчук Ігор, вчителі та учні Рокинівського НВК. 

Ведучі заходу розповіли про цікаві факти з життя відомих людей, які були людьми з особливими потребами, ознайомили присутніх із статистичними даними щодо проблеми дитячої інвалідності, про те, які Закони, Укази  Президента, Постанови КМУ діють в Україні для людей з обмеженими фізичними можливостями, про заклади фізичної реабілітації.  Особливу увагу було приділено фактам про Паралімпійський рух в Україні, який почав розвиватися в нашій державі з 1989 року , про досягнення наших українських спортсменів-інвалідів. Діткам, які мають статус дитини-інваліда було вручено благодійні подарунки та солодощі від фонду «Серце для України».

Захід пройшов, як завжди, в приємній невимушеній атмосфері. Діти з захопленням слухали все, що їм намагалися донести організатори цього заходу.

Але сьогодні хочеться сказати про тих людей, які живуть серед нас, людей, які є обмеженими в цьому житті, в силу тих, чи інших обстави, вони є нетакими, як ми.

В нашому селищі Рокині живе подружжя Олени та Миколи Стасюк. Це активні жителі нашої громади, жаль, це саме ті люди, про яких ми кажемо – «не такі». Не такими вони є тому, що це люди з обмеженими можливостями, люди-інваліди, люди, які мають фізичні вади, це ЛЮДИ, які живуть серед нас, але яких ми часто-густо навіть не помічаємо, люди, які пізнали в житті багато болю і розчарування, люди, які цінують це життя, щосекунди радіючи тому, що відбувається навколо, і в такому своєму світі вони – щасливі. А як же ми? Чи знаємо, з якими труднощами вони стикаються щодня? Чи готові ми чимось пожертвувати заради таких людей? Часом, роботою, відпочинком, своїми благами? Чи готові проявити любов і милосердя?

Саме на це поставила акценти пані Людмила Михайлюк, змоделювавши життєві ситуації особливих людей, залучаючи до цього наших школярів. Людмила знає, як це бути тією людиною, яка постійно проявляє любов і турботу до людей з обмеженими можливостями, тому що саме в її сім’ї росла така людина, Стасюк Микола, її брат. На сьогодні Микола є Людиною з великою букви. Микола є інвалідом І групи. Але цей чоловік є взірцем. Він чемпіон України по метанню списа, займається такими видами спорту як шахи, шашки, футбол, волейбол, баскетбол, настільний теніс, пауерліфтинг, бігта ін. В його спортивній кар’єрі нараховується більше 43 медалей. Він активний, спортивний і головне людина з добрим та чуйним серцем. Завдяки підтримці рідних, завдяки їхній турботі, Микола не лише не зламався в цьому житті, не лише не впав у відчай, а й досяг вершин, яких навіть здорова людина не завжди може досягти, чи то від надмірних благ, якими їй дано користуватися в житті, чи то від небажання досягати чогось. Дружина Миколи Олена, інвалід І групи, теж активна спортсменка. Подружжя є акторами драматичного гуртка при реабілітаційному центрі «Джерело життя». 

Насправді, ми не завжди маємо уявлення про спектр проблем, з якими стикаються люди з особливими потребами. Чи замислюємося, а як їм в такому нелегкому світі живеться? Часто стоїмо осторонь, намагаючись не вникати в такі проблеми. А інколи просто ігноруємо таких людей. А насправді варто проявити лише доброту, милосердя, розуміння – і людина розквітне.  

Говорити можна безкінечно, але найбільше хочеться сказати – давайте будемо людьми з добрими та щирими серцями! Проявляймо милосердя і розуміння до людей, які потребують цього! Будьмо чуйними! Вчімося розділяти чужий біль! Допомагаймо у важку хвилину, в горі та біді! Не будьмо байдужими! Вміймо радіти досягненням інших!

І пам’ятаймо, що люди з особливими потребами, з обмеженими фізичними можливостями є в першу чергу Людьми, і вони живуть серед нас.

Є поміж нас багаті й бідні.

Кому, що треба, – доля не пита.

Та є дві речі, нам так необхідні:

У світі – мир, а в душах – доброта!